Головна | Мій профіль | Реєстрація | Вихід | Вхід | RSSЧетвер, 15.04.2021, 13:52
Костянтинівська спеціальна школа №32 Донецької обласної ради
Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

українська мова і література 8-б кл.

Українська мова

(30.03.2020 – 03.04.2020)

Тема: Повторення вивченого про текст. Заголовок тексту. Відповідність заголовка змісту тексту.

Правило!

Текст — це зв’язані за змістом речення. У тексті речення розміщені в певній послідовності. До тексту можна дібрати заголовок.

https://www.youtube.com/watch?v=3K5owLIwwc8

Вправа №1

  1. Прочитати виразно речення. Чи можна їх назвати текстом? Доведи свою думку.

 

Лікувальні властивості багатьох рослин були відомі з давніх-давен.

Задовго до нашої ери лікарські рослини використовувались у Єгипті, Китаї та Індії. Давньогрецький лікар Гіппократ у своїх працях розказав про медичне застосування 236 рослин. У європейських медиків інтерес до цілющих рослин починає виявлятися у ХІV-ХV століттях.

Цілющий вплив лікарських рослин пояснюється тим, що в їх листках, стеблах, коренях, квітках або плодах є вітаміни, пахучі, зв'язуючі, отруйні та інші речовини. Вони виробляються рослиною в певний час її життя. Тому треба точно знати, коли збирати рослини.

Для українців застосування лікарських рослин є традиційним. Настої та масті з них здавна використовувались у кожній родині, а вміння розпізнавати та застосовувати цілющі рослини передавалось віл покоління до покоління.

                                                                                                  (З довідника).

  1. Дібрати і записати заголовок тексту.

(ІІ рівень – обрати один з варіантів заголовку:

  • Лікарські рослини.
  • Зелена аптека.
  • Ліки навколо нас.)
  1. Визначити тему й основну думку тексту.
  2. Списати частину тексту в зошит.

(І рівень – 1,2,3 абзаци; ІІ рівень – 1,4 абзаци)

 

 

Вправа №2

  1. Прочитати виразно речення. Чи можна їх назвати текстом? Доведи свою думку.

 

Пішов хворий до мудрого Лиса.

В ніс ударив йому такий милий запах, що голова відразу перестала боліти.

Та де її ведмедеві взяти?

З того часу, як заболить у ведмедя голова, він йде на пасіку.

Той умів лікарювати.

Ведмідь спитав: "Бджілочки! То у вас не материнка пахне?"

Лис порадив ведмедеві понюхати материнку.

Ведмідь зразу ж всадив лапу до вулика.

Раз у ведмедя страшенно розболілася голова.

Якось зайшов ведмідь до бджіл на пасіку.

"Материнка, материнка", - загули бджоли хором.

 

  1. Подані речення записати в такій послідовності, щоб вони утворили текст.

(І рівень – весь текст, ІІ рівень – 6 речень)

  1. Визначити тему й основну думку тексту.
  2. Дібрати до нього заголовок.
  3. Олівцем підкреслити члени речення

(І рівень – головні та другорядні, ІІ рівень – тільки головні)

 

Українська література

(30.03.2020 – 03.04.2020)

М. Стельмах.

Повість «Щедрий вечір».(Уривки).

Повість «Щедрий вечір» М. Стельмаха автобіографічна, тобто така, в якій письменник описує власне життя. В основу її лягли його спогади про дитинство, що пройшло в селі в двадцяті роки ХХ століття.

У повісті розповідається про звичайні справи сільського хлопчика Михайлика: збирання грибів чи липового цвіту в лісі, про допомогу батькам під час жнив, про захоплення читанням книжок, про різні дитячі пригоди.

 

***

 

На городах ще вилежується туман, десь бiля бондарської криницi його розкльовують пiвнi, а за пiвнями косар клепає косу, а за косарем на левадi озивається деркач, а за ним з самої дороги виходить сонце, i придорожня верба розкошує у його коронi…

Я зiскакую з Обмiнної, обнишпорюю поглядом лiс. От по всьому вiдчувається, що тут iще повиннi бути гриби, але вони так заховалися, що й сонце їх не знайде. Чогось завжди отак виходить: гарного гриба нiяк не знайдеш, а поганка сама в очi лiзе. А це що?! Прямо вiд окоренка берези вiдхилився товстенний-претовстенний боровик. Дерево йому прим'яло з одного краю капелюха, а з нього ще проростає грибеня-малятко. Така знахiдка навiть Любу порадує!

Тепер уже на Обмiнну й не думай вискочити: зачувши волю, вона шкiрить на мене зуби й хвицається, мов хто найняв її на таке дiло. Ще добре, що я повода не випустив з руки. Отож з грибами в однiй руцi, а з поводом у другiй поволеньки доходжу до якимiвської загорожi, де зараз трава аж куриться пахощами й прив'яленим сонцем. Отут, при дорозi, путаю наше лукавооке тягло i з грибами поспiшаю до куреня. Але нi в куренi, нi на пасiцi Люби нема. То що менi робити? Я кладу на виднотi гриби, кажу, щоб вони нiкуди не втекли з куреня, а сам думаю майнути в осичняк пошукати красноголовцiв. Там є таке мiсце!

Бiля борсукової нори до мене з доброго дива вчепилося запитання: чи бачить борсук сонце, чи вiн у теменi прочавкає i проспить усе життя?

Я лягаю на землю, притуляюся вухом до того мiсця, пiд яким повинен вилежуватись борсук з борсученятами. Ось щось злегка чи то пiдi мною, чи за мною зашарудiло. Напевне, заворушилася борсукова сiмейка. Може, вона саме засiла за стiл i орудує бiля миски? Я починаю усмiхатися, в думцi уже всовую борсучатам у лапи ложки, а в цей час мене ошпарює смiх:

— Може, тобi й подушку покласти? Будеш вилежуватись, наче борсук!

Я вiдриваю голову од землi, а бiля мене аж перехитується од смiху Люба, у її руцi погойдується чимсь напакована торбинка, i дiвчинка кладе її на те саме мiсце, до якого тиснулось моє вухо.

— А ти щось привiз менi?

— А що ж тобi треба було привезти?

— Нiби й не догадуєшся? Якусь книжку.

— Привiз казки страшнi-страшнi.

— Про вiдьом i чортiв? — одразу ж скривилась i нахмурилась дiвчинка.

— Про них.

— Я цих i слухати не хочу.

— Чого?

— Бо як начитаєшся їх, то так страшно стає самiй у лiсi. — I дiвчинка боязко озирнулася назад, нiби там, за деревами, коловоротилась рiзна погань.

— А от менi й зовсiм не страшно, — вiдчайдушне брешу, а сам згадую, як менi колись уночi чорнi дiдовi штани здалися чортом.

— Бо ти хлопець, ти й не повинен боятися нечистi. Мiй тато каже, щоб i я нiчого не страхалась, а я все одно страхаюсь.

— I чого ж ти боїшся?

— Грому, рiзної поганi i сови.

— Сови?

— Еге. Вона увечерi так моторошно кричить, що волосся саме їжаком пiдiймається. I очi її страшно свiтяться уночi. Тодi я забиваюсь у куренi татовi пiд руку й одразу засинаю. Зате як славно тут удосвiта! Будять мене то соловей, то зозуля, то iволга, то одуди, а то й роса. Ти щiльникового меду хочеш?

I хоч менi дуже хочеться покуштувати солодкого, але я так вiднiкуюсь, наче щодня маю мед у своїй хатi.

-I даремно, — каже чиїмись словами Люба. — Мед-це здоров'я.

— Ну, коли здоров'я, то попробую.

— От i добре, — показує рiдкi зуби Люба.

— А що в тебе в торбинцi?

— Хiба не бачиш? Липовий цвiт.

— На чай збираєш?

— Нi, наша кооперацiя приймає його на лiки. От я i зароблю собi на зошити. Назбираю цвiту аж на цiлий срiбний карбованець, бо дуже люблю, коли є багато зошитiв. Давай разом збирати цвiт. У мене в куренi i посушимо, бо на сонцi не можна. Як ти?

— Можна i разом.

— То спершу ходiмо їсти мед.

— Краще спочатку нарвемо липового цвiту.

— То як хочеш. Я знаю таку липу, що пахне аж на пiвлiсу. Мабуть, її цвiт найбiльш цiлющий. Правда ж, гарно буде, коли вiн допоможе якiйсь добрiй людинi — вiзьме й пiдведе її на ноги?

— Ге. А далеко ця липа?

— Аж бiля яру. От зараз розстелю цвiт у куренi, та й побiжимо собi.

Я поглянув на Обмiнну, на небо, яке обкладали неспокiйнi грiзно-фiалковi хмари, а Люба тим часом уже вискочила зi свого лiсового житла, i ми побiгли до тiєї липи, що мала пособити добрим людям. Струнка, мов тополя, вона трохи навскiс стояла над яром, натрушувала i на лiс, i на яр свої пахощi, навколо неї живою сiткою ворушилися бджоли. Коли я вилiз на дерево, за яром обiзвався грiм, а Люба налякано скрикнула.

 Знову загримiло, синiм коренем вималювалась блискавка, розкрила шматок другого неба i згасла у хмарi.

— Ти не бiйся, — заспокоював я Любу, — то Iлля калачi розкидає.

— Аби ж калачi, а то громи i блискавки. Он уже й лiс перелякався грози, — заскiмлила дiвчинка.

Справдi, пiд темним небом затривожився, загудiв лiс, закипiло листя на ньому, деревам чогось захотiлося бiгти, але вони не знали, куди податися, й, стогнучи, металися на всi боки. Знову мигнула блискавка раз i вдруге, лiс i зверху, i зсередини просвiтився недобрим блакитнавим огнем, а грiм, як навiжений, лупнув у кiлька цiпiв, неначе хотiв обмолотити землю. I вона пiд ударами грози почала злякано кренитись у безвiсть. Тепер i менi стало лячно.

— Михайлику, зараз же злазь! — уже внизу обiзвалася Люба сльозами.

I тiльки я, обдираючи ноги, скотився з липи, як на землю стiною обвалилася злива. Одразу невидимим став лiс, тiльки стогiн його охоплював, затискав i перекочувався через нас. Та ось блискавка влучила в серцевину лiсу, i вiн засвiтився величезним фiалковим лiхтарем. А коли блискавка згасла, ми побачили iнший огонь — бiля самого яру, заломивши руки, горiло скалiчене дерево.

— Михайлику, нам треба сховатись.

— Куди ж ми сховаємось?

— Я знаю таке дупло в дубi — велике-велике. Там ми обоє вмiстимось, — сказала Люба, витираючи вже мокре обличчя.

I я побiг за Любою…

— Михайлику, може, ти казку розкажеш?

— Та вiд неї тобi ще страшнiше буде.

— I це правда, — зiтхнула дiвчинка, притихла на якийсь час i раптом перелякано ойкнула.

— Ти чого?

— Ой Михайлику, я зовсiм забула за курiпку! Що тепер буде з нею, з її дiтками?

— А що має бути з ними?

— Ти нiчого не знаєш! У неї тiльки-тiльки вивелись дiтки, вони зовсiм безпораднi. Це ж вода потопить усiх. Бiжiмо рятувати їх. Все одно мокрiшими, чим є, не будемо. — І Люба першою вискочила з дупла, зiщулилась, глянула поверх дерев i полегшено зiтхнула: — О, вже небо вивиднюється. Бiжiмо.

— I що це в тебе за курiпка?

— Я її на узлiссi в заростях терну побачила, коли вона саме сидiла на яєчках. I я її трохи приручила до себе. Ой, аби ж не затопило її дiток.

Розбризкуючи калюжi, ми побiгли на узлiсся. Люба зайшла в терник.

— Що там у тебе?

— Ось подивись, — дiвчинка пiдвелася, простягнула до мене човником складенi долонi. На них безпомiчною сiрою грудочкою лежало пташеня, завбiльшки з волоський горiх. Воно навiть не могло пiдвестися на ноги. — I що менi робити з тобою? — жалiсно запитала його.

Я теж нахилився до трави i побачив бiля якоїсь трухлятини заболочене, з пiдвернутою голiвкою пташеня. В руцi воно й не писнуло, тiльки болiсно глянуло на мене затуманеним оком.

Ми винишпорили усю тернину i знайшли аж семеро пташенят. 

Недалеко почувся занепокоєний пташиний поклик, потiм бiля куща вовчого лика з'явилася курiпка, її мокрi крила аж черкали землю, а побiля матерi вовтузилося кiлька пташенят. Ось курiпка занепокоєно зупинилася, повела головою, а крилами придержала дiток. Птиця побачила людину.

— Красунечко моя, — тихо сказала Люба, полiзла рукою до пазухи й випустила на землю пташеня.

Курiпка щось скрикнула на своїй пташинiй мовi, ступила крок до дитини, а та, розхитуючись i крильцями, i всiм тiлом, так поспiшала-заточувалась до матерi, що аж падала з нiг. Люба випустила усiх пташенят, з утiхою поглянула на них, шепнула менi:

— Ходiмо, Михайлику, не будемо тривожити нi красунечки, нi й дiток. Хай вони теж мають своє щастя.

I ми тихенько-тихенько почали вибиратися iз чагарiв. На душi в мене було таке, наче я не з курiпкою, а з самим сонцем зустрiвся. Це ж i мати зрадiє, що ми допомогли бiдолашнiй пташинi.

Пошук
Календар
«  Квітень 2021  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
Корисні посилання
  • Дайджест "Усе для школи"
  • Міністерство освіти і науки
  • Інститут інноваційних технологій
  • Освіта Донеччини
  • Сайт для педагогів
  • Сайт «Дефектолог-практик»
  • Шкільні пісні і мінусовки
  • Відділ освіти осіб з особливими потребами ДоноблІППО
  • Лиманська спец. школа-інтернат
  • Часовоярська СЗШІ №8
  • Сайт учителя початкових класів
  • Видавництво «Шкільний світ»
  • [Vox.com.ua] Портал українця каталог сайтів Безкоштовний каталог сайтів

    Copyright MyCorp © 2021